9 листопада - День української писемності та мови
Саме цього дня і в Летичівському НВК №1 в черговий раз згадали історію виникнення української писемності. Лекторська група у складі учнів 10-А класу підготувала повідомлення з цього питання, з яким і виступила майже перед усіма учнями школи.
Проблема виникнення письма у східних слов'ян досі остаточно ще не розв'язана. Найбільш ймовірно, що в східних слов'ян спершу виникло письмо у вигляді різного типу рисок та їхніх комбінацій, вирізуваних на дереві. Створення слов'янської абетки пов'язують з іменами візантійських місіонерів Костянтина-Кирила та його брата Мефодія.
У македонському місті Солуні (тепер Салоніки) у сім'ї управителя міста жили два рідні брати Костянтин і Мефодій. Батько - грек, а мати - слов'янка, тому і грецьку, і слов'янську мови діти чули з колиски. Юнаки навчались у солунській школі, одержали прекрасну освіту і виховання. Костянтин був надзвичайно обдарованою дитиною, багато читав. Його здібності до наук помітили і запросили до імператорського двору навчатися разом із сином імператора у кращих вчителів Візантії. Він вивчав філософію, риторику, математику, астрономію, античну літературу й музику. Костянтина очікувала блискуча кар'єра й багатство, але він вирушив у монастир на гору Олімп, де вже був ченцем його брат Мефодій. Він прийняв чернецтво, змінивши мирське ім'я на ім'я Кирило.
Найдавніші слов'янські писемні пам'ятки, які дійшли до нас, виконані двома азбуками, що дуже відрізняються одна від одної - глаголицею та кирилицею. Історія їх походження складна і ще й досі повністю не з'ясована. Назва "глаголиця" утворена від глаголь - "слово", "мовлення". За алфавітним складом глаголиця майже повністю збігалася з кирилицею, але дуже відрізнялась від неї формою літер. Глаголиця широко застосовувалася в 60-х роках ІХ ст. в Моравії, звідки поширилася в Болгарію та Хорватію, де існувала до кінця ХVIII ст. Зрідка використовувалася і в Давній Русі. Глаголиця добре відповідала фонемному складу старослов'янської мови. Крім нововинайдених літер, до неї увійшли відповідники грецьких літер.
Назва іншої слов'янської азбуки - кирилиці - походить від імені слов'янського просвітника ІХ ст. Костянтина (Кирила) Філософа. Кирилиця налічувала спочатку 38 літер, а потім 43 літери: 24 грецькі й 19 оригінальних слов'янських. Накреслення літер кирилиці близьке грецькому та візантійському алфавітові. Питання про те, як склалися обидва ці алфавіти, до цього часу не знайшло одностайного вирішення. А от тексти кінця ІХ - початку Х ст. демонструють, що слов'яни в той час користувалися обома алфавітами паралельно, і нерідко обидва уживаються в одному і тому ж тексті. Саме кирилиця в подальшому стала графічною основою сучасної української, болгарської, російської, білоруської писемності.
На українських землях у ХІІІ-XVII ст. були поширені кілька видів письма. Спочатку був "устав", який нагадував сучасний друкарський шрифт (XIV-XVI). Із середини XIV ст. із поширенням ділового письма починає поширюватися "напівустав" (літери менші, з легким нахолом, текст поділяється на слова). У XV ст. почали писати "скорописом", плавно з'єднуючи сусідні літери. Іноді літери прикрашали в'яззю, вони були видовжені вгору і перепліталися між собою, утворюючи орнамент. Писали стовпцями, не розділяючи слів, скорочуючи їх за рахунок голосних, які часто писали над рядком. Крапку використовували довільно. Із XV ст. з'являється кома або крапка з комою замість знака питання. Переписування книг було дуже тривалим, за день писали 2-4 аркуші. Першу, заголовну літеру в тексті - "ініціал" розмальовували червоною фарбою, від чого і зараз кажуть: "писати з червоного рядка". Завершували текст "кінцівкою" - невеликим малюнком.
Із найдавніших граматик української мови вчені називають праці Мелетія Смотрицького та Івана Ужевича.